Кіраль Матяш дуже любив правду. Йому такі записки приходили, що з людьми роблять нечесні діла. А він убрався в цивільне плаття й пішов до вівчарів подивитися, як вони жиють. А вівчарі зарізали барана та файно їдять. І він їв з ними. І мацав по всьому котлі. А старшук ударив його по руці й сказав:
— Їж із свого боку.
А кіраль подумав: «Правильно він каже».
Прийшов він додому, закликав міністра та й їдять з одного танджера. Він ударив міністра, бо й той по всьому танджеру мацав.
— Їж із свого боку. Мене вівчар навчив.
І закликав він того вівчаря до себе та й угостив його файненько. І повідає:
— Я там тиждень у вас робив з вівцями.
Вівчар напудився, а він нічого не сказав вівчарю, все добре. Лиш погостив файно вівчаря.
І тоді пішов кіраль Матяш на тоню до того графа великого, на якого три села робили. І наявся в того пана робити. І дали йому цімбору, би удвох дрова різати, цімбора би хотів скоро, а він помалу.
А той граф іде та й каже гайдукови:
— А чи то робочий? Так помалу різати дрова? А гайдук як його нагайкою потягне! Кричить:
— Май скоро ти не можеш?
І пішов. А він зазвідав робочих фамілію того гайдука й записав собі.
А другий день уже він не буде різати, ай складає собі дрова в купи. Складає та на кожному третьому-четвертому поліні пише: «Кіраль Матяш… Кіраль Матяш». І ніхто не дивиться, що він робить, бо не мають часу. Роблять.
Так робив він тиждень, а в тиждень поїхав додому. А потому в тиждень убрався в царське й приїхав на ту тоню. Прийшов граф:
— Пресвітлий королю!
І в передки цілував його. А кіраль Матяш звідає:
— Ви маєте багато дровець. Ви оплатили всім людям, що туй робили?
— Оплатив.
— А я робив тиждень, та лиш цей гайдук оплатив мені. Гайдук каже:
— Я був змушений ударити, бо пан підвісив би мене. Наказує кіраль Матяш:
— Розбирайте ці штабелі.
Розбирають — «Кіраль Матяш… Кіраль Матяш… Кіраль Матяш…» Находять, що кіраль Матяш написав.
І викопали яму, а коло неї поставили стовба й повісили пана. А потому кинули його в яму та закопали, і народови там поліпшало.
А коли помер кіраль Матяш, судили єдного мадяра, бідного чоловіка. Звідають його:
— Що просите від суда?
— Не прошу нич. Умер кіраль Матяш, умерла й правда, — повідає бідний чоловік. — Правди вже не будеме мати.