Відомо, що коти та миші ворогують між собою. І ось що одного разу сталося між ними.
Один хитрий старий кіт якось покликав кошеня, яке приходилось йому онуком, і сказав:
— Відчуваю я, що недовго мені залишилося жити на цьому світі… От якби миші прийшли попрощатися зі мною, це заспокоїло б мою совість. Іди до мишей. Ти ще малий, вони тебе не боятимуться і вислухають. Передай їм, що я дуже хворий, майже при смерті, що я каюсь у своїх гріхах і дуже прошу їх відвідати мене та прочитати мені відхідну молитву!
Кошеня пішло до мишей і передало прохання діда. При цьому він сам навіть заплакав.
Миші зібралися на нараду і почали обговорювати прохання старого кота. Думали довго. Нарешті вийшла одна літня кульгава миша і сказала так:
— Робіть, як хочете! Але що стосується мене, то я піду хіба, що на похорони кота. Занадто добре запам’ятала я його пазурі!
Але друга миша сказала:
— Ти міркуєш, як боягузка. А ми підемо і подивимося, як цей старий розбійник подихатиме. Та в нього й сил не вистачить кігті випустити…
З нею погодилося кілька безтурботних молодих мишей.
І врешті-решт усі миші — молоді й старі, за винятком кульгавої, — вирушили відвідати старого вмираючого кота.
Коли вони підійшли до житла кота, назустріч їм вийшло кошеня і провело все збіговисько до діда. А само повернулося до дверей і замкнуло їх міцно-міцно.
Старий кіт прикинувся зовсім немічний. Але коли миші підійшли ближче, він так занявчав, що у мишей кров в жилах захолола. Кіт кинувся на них, розправився з ними по-котячому і влаштував собі багатий і ситний обід.
Тільки одна молода миша якимось чудом врятувалася і з жахом прибігла у підвал. Кульгава миша ще здалеку побачила, як бігла ця миша, і запитала:
— Ну, як вас прийняв кіт?
— Живою залишилася я одна — задихаючись, ледь прошепотіла вціліла миша. — Ось як він прийняв нас!
— Будь обережна з підступним ворогом, — сказала їй кульгава миша. — Будь обережна і назавжди запам’ятай: не піддавайся на вмовляння ворога, бійся його доброти і милості!