Жили собі чоловік і жінка. Був у них тільки один хлопчик. Жили вони дуже дружно. Але через деякий час захворів чоловік і помер. Залишилася жінка з хлопчиком сама. Не захотіла ще раз віддаватися.
Підріс хлопчик. Одного разу посилає його мама до баби віднести яєць трохи, хліба та сиру. Пішов хлопчик. А на дорозі зустрів чоловіка, що ніс кота до річки і хотів його втопити.
— Не топіть його,— просить хлопчик,— а віддайте мені.
Чоловік віддав. А хлопчик дав котові все те, що ніс бабі, і вернувся додому. Накричала на нього мама, приготувала все знову і каже хлопчикові:
— Іди, але й не думай знову таке робити. Мусиш бабі їсти понести.
Пішов хлопчик. І знову зустрічає чоловіка, що ніс собаку і хотів його
повісити.
— Не вішайте його, а краще мені віддайте, — просить хлопчик.— Я його годувати буду.
Той і віддав. Нагодував хлопчик собаку і вернувся додому з порожнім кошиком. Посилає його мама втрете і наказує донести бабі їжу, а ні, то може й не вертатися. Знову зустрів хлопчик на дорозі того чоловіка. Він ніс гадюку і хотів її вбити. Випросив у нього хлопчик і гадюку. А гадюка дала тому перстень і каже:
— Якщо тобі щось буде треба, надінь перстень на палець — і тобі з’явиться все, що забажаєш.
Пустив хлопчик гадюку, а сам пішов своєю дорогою. Вернувся він додому, а матері про перстень не сказав нічого.
Виріс Іван. Мати постаріла і померла. А Іванові вже час женитися. Одягнув він перстень і побажав стати багатим і красивим. Так і сталося. У палаці у нього все золотом і сріблом сяє. Не гірше, ніж у царя. І вирішив він сватати царську дочку. Цар згодився і віддав за нього дочку, хоч вона любила іншого.
Живуть собі. Є у них все, що лиш забажають. А жінці цікаво, звідки все береться. Адже ні Іван нікуди не ходить, ні до нього ніхто не приходить. І почала вона за ним слідкувати. Одного вечора каже вона чоловікові:
— Іване, я так хочу винограду.
— Добре, зараз принесу,— каже Іван.
Пішов він у комору, а жінка тихенько за ним. І бачить, як одягнув він перстень, і перед ним з’явився чудовий виноград. Підгледіла, куди Іван перстень заховав. Вночі, як Іван заснув, тихенько витягла той перстень і каже:
— Нехай тут стане кам’яна башта з малесеньким віконечком, а я хочу опинитися дома.
Прокинувся Іван, бачить, що він не в своєму палаці, а в кам’яній башті. І вийти не може, бо віконце дуже маленьке. Коли чує, щось шкребеться під віконечком. Дивиться він, а то кіт з собакою прийшли і принесли кусок ковбаси. Подякував він друзям і розказав, що з ним сталося. Наносили кіт з собакою йому всякої їжі і рушили за море до царської дочки. Прийшли до неї, кіт ластиться, грається з нею, намагається перстень зняти. Царівна сама зняла і дала котикові гратися. Він грався з ним, грався, а потім як схопить перстень у зуби і давай тікати. Царівна за ним. Кіт сів верхи на собаку і ще швидше побігли.
Прибігли до моря. Собака кинувся у воду і поплив. Уже були недалеко від берега, а котові захотілося поговорити. Відкрив він рота, а перстень шубовсть у воду. Трохи не роздер його собака. Але нічого не зробиш. Почали вони просити жабу, щоб знайшла перстень. Пірнула жаба, і через деякий час виносить перстень. А тут і царівна прибігла. Кричить, щоб їй перстень віддати. А жаба як підскочить, як бризне водою в очі царській дочці. Та руками очі закрила, а тим часом жаба кинула перстень собаці, і вони з котом втекли.
Принесли перстень Іванові. Дуже зрадів Іван. Надів перстень на палець і загадав, щоб на місці кам’яної башти стала гарна хата, а на місці царевого палацу — башта. Так і сталося. А Іван знову оженився. Але взяв собі уже бідну дівчину і зажили вони дружно і щасливо. І кіт з собакою не знали у них ніякої біди.