У бараці для рубачів цукрової тростини жили поденники, серед них був один кмітливий гаїтянець.
Першого дня, отримавши зароблені гроші, він узяв глечичок і поклав туди три песо. Вночі, коли всі поснули, гаїтянець заліз у свій гамак і заходився виспівувати:
Маю я три песо в глечику,
Завтра вкину ще три песо.
Якийсь пройдисвіт, що теж ночував у бараці, саме не спав, але не звернув уваги на його слова.
Другого дня, знову отримавши платню, гаїтянець узяв глечичок і поклав туди три песо. Коли настала ніч, він умостився в гамаку й знову:
Маю я шість песо в глечику,
Завтра вкину ще шість песо.
Цього разу пройдисвіт подумав: « Треба розвідати, де той глечик з грішми».
Третього дня він простежив за гаїтянцем і побачив, що той ховає глечик на тростиновому полі під великою каменюкою.
Коли випала нагода, пройдисвіт засунув у глечик руку й витяг дванадцять песо.
Четвертого дня гаїтянець. радіючи з своєї завбачливості, вирішив узяти з глечика три песо, які були йому навіщось потрібні. Вийнявши глечик з-під каменя, він дуже здивувався, що всі його заощадження зникли, і подумав: «Ну, постривай, злодюго!»
П’ятого дня мали платити гроші, отож уночі гаїтянець знову заспівав:
Маю я дванадцять песо в глечику,
Завтра вкину ще двадцять песо!
Пройдисвіт усе чув, тому прокинувся дуже рано й мерщій поклав у глечик гаїтянця дванадцять песо.
Увечері гаїтянець зазирнув у глечик і побачив, що перехитрив злодія. Він тайком забрав дванадцять песо й пішов собі. Тим часом пройдисвіт, заховавшись у тростинових заростях, стежив за ним. Щойно гаїтянець зник з очей, він метнувся до глечика, аби поживитися ще й тими двадцятьма песо, які гаїтянець обіцяв докласти до своїх заощаджень. Побачивши, що глечик порожній, він вигукнув:
— Ну й меткий же цей гаїтянець! Таки перехитрив мене!