Один чоловік дуже любив випити. Ховали від нього горілку куди, тільки можна і не можна: і під штандари, і в запічок, в засіку для зерна і навіть корові в ясла. Все одно знаходив.
Вирішила жінка заховати бутель горілки в кінці городу, так щоб він не бачив і не знав, то зробила це вранці на світанку. Викопала ямку, поклала закручений бутель горизонтально і засипала землею. А оскільки бутель лежав у засіку для зерна, то до нього приліпилося кілька зерен. Ходив поблизу півень, побачив, що земля свіжа і давай лапами розгрібати, а тут ще й кілька зерен знайшов, то почав скликати курочок на поживу. Кури як накинулись на це місце, передерли все і видерли бутель зі схованою горілкою.
А чоловік саме в цей час косив сіно поблизу на луці. Думає, що це там ті кури знайшли, що так позбігались і деруться? Коли приходить, дивиться, а там бутель з прозорою рідиною. Догадався чоловік, що це від нього дружина сховала та й вирішив її провчити і обхитрити. Ходить собі щовечора до того заповідного місця і потроху попиває, але так, щоб не помітно було, що п’яний. Пив, поки всю не вицідив.
Тоді взяв, відкрутив наполовину корка і поклав назад, ще й місце водою зволожив, буцімто горілка сама витекла. Врешті засипав добре ґрунтом, ще втрамбував злегка.
Коли ж жінці треба було на Зелену неділю накрити стіл, бо гості будуть, вона вирішила відкопати горілку. Розгорнула землю, а там порожній бутель, ще й злегка відкручений, і ґрунт навколо мокрий.
— Ну й ґава! Не закрутила добре! Оце так! — в розпачі викрикувала жінка, картаючи себе за свою неакуратність. — Прийдеться йти позичати!
А чоловік собі тільки злегка посміюється і все підгодовує півня.