Ішов чоловік і найшов котел грошей. І думає, як ті гроші до хати принести. В него така жінка, що розкаже всім. Подумав він та пішов накупив колачів, риби. І зловив сороку та поклав собі в пазуху. Іде додому і по дорозі зайшов у ліс і порозкидав рибу попід корчі. Прийшов на своє подвір’я і на кожне дерево навішав колачів. Увійшов чоловік в хату і каже:
— Жінко, я найшов котел грошей.
— Та де ті гроші? — каже жінка.
— Є, ходи поможеш мені принести. Лиш би ти про це нікому ні слова не сказала.
Вийшла жінка надвір та й каже до чоловіка:
— А то що, колачі в нас на дереві ростуть?
— Та то, — каже чоловік, — туча падала колачева. Ти що, не виділа. Всі люди збирали колачі, лиш ти одна ні.
Взяла жінка позбирала колачі, занесла до хати, і йдуть вони далі. Зайшли в ліс, дивиться жінка, а то риба під кожним корчем.
— А чого то, — каже, — риба під корчами в лісі?
— А ти не знаєш, що вже риба в лісі виводиться, не в воді? Назбирала жінка тої риби. Та перейшла через ліс і зайшли в кукурудзи по гроші. Чоловік лиш нахилився брати гроші та як закричить:
— Ой-йо-йой, як мене болить в середині! Я буду родити!
— Ти що, чоловіче, дурний? Ти що можеш родити? — каже жінка.
А чоловік ще раз крикнув і випустив сороку. Сорока полетіла.
— Такого я ще не чула, щоби чоловік сороку вродив. Несуть вони ті гроші, приближилися до села, а там пси почали дуже гавкати.
— Лягаймо, — каже чоловік, — у траву і голови не піднімаймо. Жінка лягла і каже до чоловіка:
— А чого ми полягали, чоловіче?
— Та, — каже, — наш віт накрав ковбаси, наклав почерез плечі та й тікає, а пси його ловлять. Я не хочу, щоби він нас видів, а ми його.
Пси перестали гавкати, чоловік з жінкою повставали і занесли гроші до хати.
Якийсь час жили вони файно, а потому посварилися. І жінка пішла до ґміни і чоловіка заминдувала:
— Мій чоловік найшов котел грошей. Кличуть чоловіка і кажуть:
— Слухай, твоя жінка каже, що ти найшов котел грошей.
— Та це, пане віте, неправда, — каже. — В мене жінка придуркувата. Вона може говорити, що хоче. Відки я гроші найшов?
— Як неправда? Та це ж твоя жінка говорить.
— Знаєте що, пане віте? Закривайте мене в другу хату і кличте мою жінку. І спитайте в неї, коли це було.
Заперли чоловіка до другої хати, а жінку закликали й питають:
— Скажи, коли це було?
— Пане віте, а ви що, не знаєте? Це в той день було, коли туча колачева падала.
— Яка туча? Ти що, жінко, дурна?
— Та пане віте, та я сама збирала з дерева колачі. Що ви мені будете казати! А риба в той день була в лісі попід кожен корч. Та я такої риби назбирала, що ну! Знаєте, пане віте, ще маю один доказ. Тої години, коли ми гроші брали, мій чоловік уродив сороку.
Каже до неї віт:
— Ну а ще що було тої днини, жінко?
— Ви тоді, пане віте, ковбаси накрали та й тікали. А пси вас ловили. І ми з чоловіком полягали, аби ми вас не виділи, а ви нас.
Війт роззлостився, сказав дати жінці три гарапники * і нагнати її додому. А чоловіка випустили і сказали:
— Іди додому. В тебе жінка дурна. Ми їй не вірим.