Іван-слуга пастушив у багача. Та взяв горня, набрав води, наклав яєць, в однім потічку зробив пічку і почерез бережок прокопав діру і пустив дим у другий бік. Та й на тій дірці поставив горня. Запалив ватру, дим пішов попід землю, а горня на бережку закипіло. Над’їхав на то конем жид і вздрів: ватри нема, а яйця варяться.
— Що ти, Іване, робиш?
— Хочу їсти та й варю яйця.
— А як ти вариш, як нема ватри?
— А це таке горня. Де поставиш, там і кипить.
— Продай мені це горня.
— Віддай за него коня.
І погодилися вони, Іван узяв коня, а жидови дав горня.
Жид ішов і зголоднів. Звернув до одної хати, купив яєць, поставив горня на середдорожжя, насипав водою і чекає, коли воно закипить. А горня не кипить. Жид ходить кругом него і все говорить: — Кип-кип, горня, я дало за тебе коня.
А горня далі не кипить. Жид зі злости копнув і розбив горня. І йде до Івана й говорить:
— Вертай коня. А Іван каже:
— Як уже так, то вертай мені горня.
— А я горня розбив.
— А я не віддам коня.
І так затягнулися аж до суду. Але жид, за то, що розбив горня, так і програв коня.