Кошеня і мишка були великими друзями. Гралися вони завжди разом.
Якось, коли кошеня, награвшись, повернулося додому, його мама відчула приємний запах.
— Чим це від тебе пахне? — запитала кішка.
— О, мамо, то запах мишенятки. Я часто ходжу гратися з ним, бо ми товаришуємо, — відповіло кошеня.
— Відтепер, як підеш гратися з мишеням, клич його здалека, і голосно, аби я могла почути і заховатися десь поблизу, — сказала кішка з хижим і хитрим виглядом.
— Ти якось казала мені, мамо, що мишка добра на смак, а у нас вдома зараз нічого їсти. Я зроблю все, що ти сказала, і ми спіймаємо мишку, — запевнило кошеня.
Повернувшись додому, мишка теж мусила відповісти на запитання своєї мами.
— Що це за неприємний запах? — поцікавилась мама-миша.
— О, то запах одного кошеняти. Ми з ним товаришуємо і граємось разом, — відповіла мишка.
Ой, як налякалася і розсердилася мама-миша!
— Та ти хіба не знаєш, що це наш смертельний ворог?
— Ой, мамо, я не знала! — скрикнула мишка. — Я скажу тому кошеняті, що більше не буду з ним дружити і не піду з ним грати, як воно мене покличе.
Наступного ранку кошеня швиденько побігло до знайомого куточка і почало кликати мишку:
— Мишко, мишко, іди гратися зі мною!
Мишка не забарилася з відповіддю:
— Ой, кошеня, ти дуже помиляєшся! Як не мудруй, тобі мене не обдурити. Ти, мабуть, і не здогадуєшся, що я знаю про наказ твоєї мами. І моя мама теж дещо мені порадила! І з цієї миті нашій дружбі прийшов край.