Був собі котик і півник, та й побратались. От котикові треба іти по дрова, він і каже півникові: «Сядь же ти, півнику, на печі та їж калачі, а я піду по дрова; та як прийде лисичка, то не озивайсь!» Пішов.
Коли ж біжить лисичка. «Півнику, братику, одчини! Півнику, братику, одчини! Як не одчинеш, оконце видеру, борщик виїм і тебе возьму». А півник каже: «То-ток, то-ток, не велів коток! То-ток, то-ток, не велів коток!» От лисичка оконце видрала, борщик виїла і півника взяла. Несе його, а він кличе котика — співає:
Мій котику,
Мій братику!
Несе мене лиса
За кленові ліса,
За крутії гори,
За бистрії води…
От котик почув, прибіг, одняв півника і поніс додому та й каже знов: «Гляди ж, півнику, як прийде лисичка, не одкликайся, бо тепер я піду дальше!» Пішов.
А лисичка вже й біжить. Стук-стук у віконце: «Півнику, братику, одчини! Як не одчинеш, оконце видеру, борщик виїм і тебе возьму!» А півник усе: «То-ток, то-ток, не велів коток!» От вона оконце видрала, борщик виїла і його взяла. Несе, а півник знову:
Мій котику,
Мій братику!
Несе мене лиса
За кленові ліса,
За крутії гори,
За бистрії води…
Раз проспівав — не чує котик; він вдруге голосніше — котик прибіг, одняв його і поніс додому та й каже: «Тепер же я піду далеко-далеко, і хоч як уже будеш кричать — не почую; то вже мовчи, не озивайся до лисички!»
Коли ж ізнов лисичка: «Півнику, братику, — каже, — одчини! Півнику, братику, одчини! Як не одчинеш, оконце видеру, борщик виїм і тебе возьму!» А півник: «То-ток, то-ток, не велів коток!» От лисичка оконце видрала, борщик виїла і його взяла. Несе, а півник співає — раз, вдруге, втретє… Котик не почув, а лисичка й понесла півника додому.
Увечері приходить котик додому — нема півника. Він зажуривсь, а далі зробив собі бандурку, узяв мішок і молоток і пішов до лисиччиної хатки. Став і заграв:
А в лиски-лиски новий двір,
Чотири дочки — на вибір,
П’ятий Пилипко,
Та й той мій!
Пилипко-липко, вийди на ринку — посмотри;
Як бубни бубнять, як сурми сурмлять — погляди!
А лисичка саме пекла палянички. От старша дочка лисиччина і каже: «Мамо, піду я подивлюсь: хто се так гарно грає, й паляничку возьму». А лисичка каже: «Іди!» І дала їй паляничку. Дочка пішла, а котик її — цок, та в лобок, та в мішок, та й знов став грать.
От і друга дочка каже лисичці: «Піду і я, мамо!» Лисичка каже: «Іди, доню!» І їй дала паляничку, і ся пішла. А він і ту — цок, та в лобок… А після і третя дочка, і четверта. А Пилипко ждав-ждав і каже: «Піду я, мамо, зажену їх, — чого вони так забарились!» Пішов. А котик і його — цок, та в лобок, та в мішок. А послі в хату до лисички — і її убив, та тоді дивиться, що півник уже без стегенця, — витяг борщик, достав стегенце, притулив до півника та й поніс його додому. От вони живуть і хліб жують, і постолом добро возять.