Були дід і баба, і була в них коза. Пішла баба козу пасти, а дід сів на воротах в червоних чоботах. Жене баба козу додому, а дідо ся звідає: — Чи попаслась, козонько?
— Йшла-м через мосток, ухопила-м листок, йшла-м через воринку, вхопила води крапельку.
Тоді дідо пішов пасти козу сам, а баба сіла на воротах в червоних чоботах. На вечір жене дідо козу, а баба сидить на воротах в червоних чоботах і ся звідає:
— Чи попаслась, козонько? А козонька знов каже:
— Йшла-м через мосток, вхопила-м листок, йшла-м через воринку, вхопила води крапельку.
Тоді дідо ввидів, що коза бреше. Набив її, облупив півбока і нагнав геть.
Пішла коза до зайцевої хати. Сидить вона в хаті, і приходить уночі медвідь.
— Є тут коза? А коза каже:
— Я коза рогата, єдним боком обідрата. Ніжкою тупну, хвостиком замету, а ріжком проб’ю!
Та й утік медвідь. Приходить вовк і каже:
— Тут є коза? А вона:
— Я коза рогата, єдним боком обідрата, ніжкою тупну, хвостиком замету, а ріжком проб’ю.
І втік вовк. Приходить рак.
— Тут є коза?
— Є. Я коза рогата, єдним боком обідрата. Ніжкою тупну, хвостиком замету, ріжком проб’ю.
А рак каже:
— А я рак. Як укушу, буде знак. І коза утекла в ліс.