Жив собі козак Лоза. А було це так давно, що на світ ще не родилися прадіди твоїх прадідів. Зелен Змій вже не загрожував Золотому Полю, а тихо конав. Він сидів у Криму і вже не наважувався прилітати по світлооких красунь для свого гарему та не крав юнаків для свого яничарського війська.
Аж знову лихо. Чорна хмара найшла з ночі — то Двоголовий Змій виліз із свого вічнохолоднющого багна та роззявив свої ненаситні пащі. Потекли ріки крові по краю — то Змій почав жерти.
Лоза побачив кривду велику і розрубав потвору надвоє. Але з частин Змія утворилися два менші гади. Три ночі бився запорожець, а змії множилися та маліли.
Прості людині страшно було вийти на вулицю, бо міста і села України кишіли потворами. Зміята так і кидаються до людей та шиплять щось по-своєму: «Бидло», «Хохли».
І тоді звернувся Лоза до Бога:
— Допоможи, батьку!
І відповів грім з неба:
— Прийде день і ти народишся серед мого народу, щоб подолати Змія.
Упали його побратими. І стоять на степах Золотого Поля святі могили лицарів України. І народжуються в Золотому Полі хлопчики — майбутні лицарі-змієборці.