Посіяла баба вівсик. Вівсик виріс. Надійшов козлик і пасе собі в тім вівсику. А баба стоїть і плаче. Іде козлика виганяти, а козлик її боде. Надійшов медвідь. Питає: — Чо’ ти, бабо, плачеш?
— Козлик мій вівсик випасає, а я його не годна вигнати.
— Ходи, бабо, я його вижену.
Прийшов медвідь до козлика, а той зачав його рогами бости. Медвідь настрашився рогів та й утік. Прийшов і вовк. Питає баби:
— Чого плачеш?
— Козлик мій вівсик випасає. Я його ніяк не вижену. А вовк каже:
— Козлику, виходь з бабиного вівсику, бо я тебе з’їм! А козлик йому:
— Я не боюся, я від тебе рогами відоб’юся. Не вигнав вовк козлика.
Прилетіла бджілка.
— Чого ти, бабо, плачеш?
— Козлик уже мій вівсик доїдає, і ніхто не може вигнати.
— Цить, бабо, не плач, я того козлика вижену.
Надлетіла бджілка і як укусила козлика в ніс. Козлик зачав кричати і зачав утікати. І втік. Так бджілка вигнала козлика з бабиного вівсику.