Давно діло було. Їхав у Київ Святий Андрій Первозванний Дніпром. Їхав він один, як палець, їхав та й пристав каючком до Лисої гори. Зійшов на гору, глянув, а кругом ліс, степ та могили. І ні єдиної душі.
— Гарно — каже — тут та жалко, що людей нема.
І став молитися… Захотілось йому пити, а від Дніпра відійшов далеченько. Спустився в кучугуру в ліс, копнув під деревом — і полилась вода. Обіклав він ту криницю камінцями і сказав:
— Буде, колись, з неї пити мир хрещений.
Пішов тоді до каючка, сів і помахав веслом на пороги.