Було це давним-давно, коли нашу землю топтали татарські орди. Жорстоко вони нищили все на своєму шляху.
В одній хатині жила бідна вдова з двома своїми дітками. Щоб не вмерти від ворожого меча, вона схопила в охапок дітей та й скочила в криницю.
І сталося диво. Перетворилася дочка Наталочка на красивий кущ калини, а намисто її — на червоні ягідки. З того часу і росте біля криниці калина, кісточки якої нагадують серце дівчинки. А хлопчик Йванко став журавликом біля криниці. Тому з того часу воду з криниць набирають журавлі.
Мати ж стала вербою. Із давніх-давен можна біля криниць побачити плакучу вербу, яка проливає свої сльози за рідними дітьми. І росте вона біля своєї доньки-калини та синочка-журавля.
Усі разом вони оберігають криницю від забруднення і дають людям спочинок.