Ловили якось ведмідь із лисицею рибу. Підійшла до них дівчинка.
– Добридень, – говорить. – Чи добре ловиться рибка?
А лисиця подивилася на дівчинку та й закричала:
– Іди, іди геть! Ти нечесана, патлата! Ти нам всю рибу перелякаєш!
Заступився ведмідь за дівчинку:
– І зовсім вона не патлата, а кучерявенька. Гарна дівчинка.
Раптом подув вітер, набігла хмара, повалив сніг. Стало дівчинці холодно.
Ведмідь зняв свій кожух і віддав їй.
– Тримай, не замерзни!
Одягла дівчинка ведмежий кожух. Тепло в ньому!
– Ой, – каже ведмідь, – яка ж ти гарна дівчинка! Як моя дочка!
Прийшла дівчинка додому.
Здивувалася мати, звідки у дочки такий довгий і теплий кожух, а дівчинка каже:
– Це мені ведмідь дав!
– Поклич доброго ведмедя в гості, – каже мати.
Привела дівчинка ведмедя в ярангу.
Напоїла його солодким чаєм, пригостила смаженою рибою.
А на прощання цілу в’язку великих рибин подарувала для ведмежат.
Тягне ведмідь рибу, а назустріч йому лисиця:
– Де це ти так багато риби наловив?
– А я її не ловив, – відповідає ведмідь, – мені кучерява дівчинка дала!
Побігла лисиця до дівчинки.
– Пусти в ярангу, кучерявенька! Я теж рибки хочу!
Мовчить дівчинка і двері не відчиняє.
Заговорила лисиця солодким голоском:
– Яка ж ти гарна! Яка ж ти кучерява!
Відчинила дівчинка двері і кинула лисиці риб’ячий хвіст. Пішла лисиця ні з чим.
Йде додому і думає:
«Ну і хитрун цей ведмідь! Похвалив кошлату дівчинку – вона і дала йому цілу в’язку риби».
А ведмідь був зовсім не хитрий, просто він був добрий.