Одного разу курка знесла яйце и розкудкудакалась на все подвір’я:
— Куд-куда, яке яйце я знесла! Куд-куда, яке велике та гарне!
Кудкудакала вона так спочатку в гнізді, далі пішла по двору і все кудкудакала, аж захрипла. Нарешті півень крикнув на неї сердито:
— Гей, курко, досить тобі кудкудакати! Хоч ти й велике яйце знесла, та все ж це яйце — не ягня!
Розсердилась курка й пішла собі. Наступного дня вона побачила на леваді вівцю, що паслася з двома ягнятами, підійшла й питає:
— Слухай, овечко, а чи великих ти ягнят родиш?
— Великих,— відповідає вівця.— Коли приведу одне, то воно важить два чи й три кілограми, а зараз у мене меншенькі, та зате двійко, і господар дуже мною задоволений.
— А коли ти народиш, чи бекаєш ти голосно, щоб господар почув? — допитувалась курка.
Навіщо ж мені бекати? — здивувалася вівця.— Господар сам мене знайде, візьме ягнятко, напоїть молоком, опісля мене подоїть, і так ми живемо.
Треба бекати на все село, щоб усі знали., що ти маєш ягнятко,— повчала курка.
— Та хіба ж так можна, курко! — відказала спокійно вівця.— Я мовчу, щоб ніхто про це не довідався. Та так не виходить, господар тільки цього й чекає. Ледве ягнятко підросте, він його продає і купує різні речі або ріже його на свято.
Засоромилась курка й пішла геть.
«Правда твоя, овечко,— думала собі курка. Ти народжуєш велике ягня, і можна чи з’їсти його, чи за нього щось купити. А що моє яйце? Ним і дитина не наїсться».