Жили собі були дідусь та бабуся,
І була у них курочка Рябуся,
Та знесла ж тая курочка яєчко,
І було ж воно не простеє,
А було ж яєчко золотеє.
Дідусь бив, бив — не розбив,
Бабуся била, била — не розбила,
Та бігла ж мишка-сіроманка,
З довгеньким хвостиком, як шванка, Та й зачепила теє яєчко.
Упало кругленьке, упало біленьке
На долівоньку, на рівненьку.
Та й розбилось!
Як побачили теє дідусь та бабуся,
Як почали вони причитати,
Як почали вони та й ридати.
Дід плаче, бабуся плаче,
А рябуся кудкудаче:
«Ой, та не плачте, дідусю,
Ой, та не плачте, бабусю.
Та знесу ж я вам яєчка,
Та не однії, та не простії,
А яєчка — золотії!
Та роздам їх я вам.
Однеє — дідусю, Другеє — бабусі,
А третєє тому, хто казки казав!
Та складемо їх у ківш,
Щоб казок було більш!