Один вовк завжди прохав собі у бога поживи. Раз якось став він, завив і просить у бога чого попоїсти. А бог і каже:
— Піди, там, на городі, свиня ходе, з’їж її. Вовк прийшов до тієї свині та й каже:
— Свиня, свиня, бог звелів мені тебе із’їсти.
— Добре, — каже свиня, — возьми ж мене наперід за вухо, а я тобі пісеньку заспіваю.
Він і взяв її за вухо, а вона як закричить не своїм гласом. Тут недалеко чоловіки молотили; прибігли з ціпами і так вовка відволожили, що ледве втік. Пішов він уп’ять просити собі у бога годівлі. Бог і послав його в одну отару, щоб він вибрав собі найкращого барана і з’їв. Приходить вовк до отари та й каже:
— Баране, баране, господь звелів мені тебе з’їсти.
— Добре, — озвавсь баран, — іди ж ти, стань під горою, а я піду на гору і прямо з гори розгонюсь і вскочу тобі в рот.
Пішли вони. Вовк став під горою, а баран на горі, та як розженеться з гори, та як штовхне вовка рогами під бік. Вовк тільки завив і вп’ять пішов прохати собі у бога годівлі. Бог і звелів йому іти у поле — там ходить коняка — і з’їсти її. Прийшов він до коня та й каже йому:
— Бог звелів мені тебе з’їсти.
— Добре; але тільки починай мене ззаду: не так буде страшно.
Вовк зайшов ззаду, взяв коняку за хвіст, а вона як вихне задом та йому в зуби. Завив вовк і уп’ять пішов до бога прохати харчів. Бог і каже йому:
— Піди ж ти; там, шляхом, іде кравець, ти з’їж його. Пішов вовк шляхом, переступив кравця й каже йому:
— Кравче, кравче, бог велів мені тебе з’їсти. Кравець і пита його:
— Що ж, ти умивався?
— Ні.
— Ну, ходімо до річки.
Прийшли. Вовк попереду умився і просить кравця, щоб дав чим утертись. Той дав йому своєй поли. Потім умився кравець і просить вовка:
— Чим же мені утертись?
Вовк дав йому свого хвоста. А кравець достав ножниці та й урізав вовкові хвіст. От вовк як майне від його, поскликав вовків до біса, і ідуть усі кравця розірвати. А кравець тим часом зібравсь на дуба та там і сидить. От прийшли вовки до дуба і змовились ставати один на одного, щоб досягти кравця. Куций став перший, на його — другий, а на цього — третій. Так і пішло далі. Кравцеві приходилось моторошно. Це кравець і каже:
— Кому-кому достанеться, а куцому що бог дасть.
Куций, се зачувши, злякався та й вискочив з-під низу. Вовки всі попадали, забились і з серця догнали куцого і розірвали.