Давно це було. Жив собі дід і баба. Ранком баба варила борщ. От одна квасолина випала з рук і закотилася під підлогу. Дивиться, а то росте з-під підлоги паросток. Доріс до стола. Прорізав дід далі, доріс до стелі прорвав дах та й пішов до неба.
Поліз дід вверх подивитися що та як. А там таке все красиве, точно рай. Зліз дід і розповідає бабі. А вона теж хоче на таке подивитися. Дід і каже:
— Лізь, бабо, у мішок, я тебе понесу на небо. Мішок буду зубами тримати. Тільки не питай мене нічого!
Лізуть, а бабі не терпиться.
— Довго ще, діду?- кричить з мішка.
— У-у-у! — відповідає дід.
Лізуть далі. Баба знову:
— Ну, що там, діду, довго ще?
— У-у-у! — мурчить дід.
Уже майже долізли, а баба знов за своє. Не витримав дід та й каже:
— Скоро!
А баба впала на землю і розбилася.