Бог розподіляв між тваринами, кому чим харчуватися. Спочатку він викликав змію і запитав: Що дати тобі на прогодування? Змія не змогла одразу відповісти, а попросила кілька днів на роздуми. Бог погодився.
Тим часом змія скуштувала різну їжу і знайшла, що найсмачніша — це м’ясо людини. Вона послала жука повідомити про свій вибір богу. Летить жук, а назустріч йому — ластівка.
— Куди летиш? — спитала вона.
— Лічу за дорученням змії до бога повідомити, що вона обрала собі за харч м’ясо людини,— відповів жук.
Жахнулася ластівка такому вибору змії і вирішила врятувати людей.
— Ану, покажи язик,— попросила ластівка.
Тільки жук висунув язик, ластівка — раз і відщипнула його. Потім вона сама полетіла до бога і каже:
— Змія обрала собі на їжу жаб.
Бог так і наказав. Дізналася про це змія і обурилася на ластівку. Якось змія вирішила спіймати ластівку і розправитися з нею, але та вирвалася, тільки з середини її хвоста лиходійка встигла видерти пір’я. Ось чому з того часу жук не може говорити, а тільки дзижчить, змія харчується жабами, а у ластівки в хвості не вистачає середнього пір’я.
Зате людина шанує ластівку і ніколи не руйнує її гнізда.