Жили чоловік і жінка. Бідно жили, а ще й ледачі були. От чоловік й каже:
— Звари, жінко, каші.
— Добре, зварю.
Зварила кашу, добренну зварила. Поїли, але нікому горшка мить не хочеться. Чоловік і каже:
— Жінко, помий горщик!
— Ні, ти помий!
Ніхто не миє горщика. Ну і добре, так і спать полягали. Але перед тим загадали, що хто вранці перший заговорить, тому і горщик мить.
Так цілу ніч проспали. Ранок настав. Лежать мовчки, не говорять… Ось і час обідати, а у них ніде не топиться. Люди почали сходиться, подивитися, що сталося. Чоловік п’ять зайшло. А ті все лежать і мовчать.
Сусіди питають:
— Що у вас трапилося?
Вони все мовчать. Стали все село збирать. Що ж з ними сталося, не можуть зрозуміть. Все село зійшлося, повна хата набилась.
— Ну, що з вами сталося?
Мовчать.
— Що ж робить? За попом пошлемо. Що ж з ними?
За попом послали. Привели отця. Той питає:
— Що у вас трапилось? Треба вас сповідувати.
Мовчать. Піп нічого не міг у них допитатися. Мовчать та й годі. Тоді піп і каже:
— Треба їм оставить людину, щоб пригледіла за ними!
Якась одна жінка каже:
— Хочете я останусь, буду за ними приглядати. Так мені і плату треба. Як без грошей будеш жить?
Піп каже:
— А ось нове пальто висить на вішалці, то візьми собі за плату.
Жінка як скочить та як закричить:
— Не віддам я своє пальто!
— Тобі, жінко, мити горщик, — каже чоловік.