Був один купець. І довго не було в нього дітей, лиш він і жінка. А потому знайшлася дитина, хлопчик. Через якийсь час поїхав купець на Чорне море закупити товар і пропав, назад не вернувся.
Підріс хлопчик. Як було йому літ п’ятнадцять, питає він одного разу маму:
— Де наш тато?
— Поїхав за товаром і не вернувся.
— Мамо, давай поїдем і пошукаємо його.
Запрягли вони коні в бричку і поїхали. Довго їхали, поки не потрапили в густий ліс. Хлопець каже:
— Ти, мамо, сиди, а я вийду на гору та подивлюся. Може, видно буде край цього лісу.
Вийшов він на гору — не видно нічогогіч. Лиш здоровенного дуба забачив. Виліз він на того дуба, а там висить сорочка, шабля й рушниця. І на сорочці поклав хтось записку: «Хто одягне цю сорочку, то дуже сильний буде. І буде він царем над дичиною, і буде розуміти, що дичина говорить. А шабля рубає, хоч би скільки ворогів було. Скажеш: «Рубай, шабля!» — і вона буде рубати. А рушниця дуже влучно стріляє. Хоч би що хотів поцілити, то промаху не буде». Узяв хлопець усе те, зліз з дуба і одягнув сорочку. І з’явилася в нього велика сила. І такий важкий він став, що застрягали ноги на сухім.
Приходить він до матері та каже:
— Мамо, лишаймо коні з бричкою і йдім пішки, бо ліс густий, і з бричкою не проб’ємось.
І пішли вони з мамою далі.
Ішли вони, скільки йшли, і знайшли у лісі хатку. Зайшли туди — нікогогіч нема. Але видно було, що там дванадцять людей жили, бо дванадцять тарілок стояло, і дванадцять підносів з хлібом. Сіли вони з мамою коло стола, наїлися і чекають, що буде далі.
Аж ось приходять дванадцять розбійників. Зайшли, і старший розбійник питає:
— Що ви за одні будете?
Хлопець каже, хто вони. А старший розбійник:
— Виходьте надвір, — та й хотів їх постріляти, але тільки простягнув руку за рушницею, а хлопець крикнув:
— Шабля, рубай!
І шабля порубала всіх дванадцятьох розбійників. Він позатягав усіх порубаних розбійників у одну кімнату і замкнув, а сам пішов на полювання.
Але старший розбійник не був зарубаний на смерть, лиш поранений. Він підвівся і почав ходити по тій кімнаті. А мати вчула, що там хтось ходить. Відмикає вона, дивиться, старший розбійник живий. І каже він до неї:
— Пусти мене і будемо жити обоє. Як син твій буде йти, то ти мене запреш назад. Перед хатою є яблуня. Як він буде вертатися, то вона зацвіте. Тоді й запреш мене.
І почали вони жити. Полюбила мати розбійника. Одного разу він каже їй:
— Заважає нам твій син. Як би його згубити? — вона мовчить. Тоді він каже: — Ти зробися слабою. І скажи йому: «Якби я випила вовчого молока, то одужала б», А він піде за тим молоком, і вовки розірвуть його.
Мати попросила сина, і той пішов за вовчим молоком. Знайшов вовчицю з вовченятами та й каже:
Мама моя заслабла і хоче вовчого молока. Як вип’є його, то одужає.
Дала йому вовчиця молока, і він приніс його мамі.
Побачив розбійник, що нічого не вийшло, та й каже матері:
— У лісі живе змій, а перед хатою в нього є груша. Хто до тої грушки піде, дак назад не вернеться. Ти пішли його за грушками. Лиш забачить його змій, то так він і вмре.
І післала мати сина до змія за грушками.
Недалеко від того змія сів хлопець коло керниці. Наївся і спочиває. Тут надлетіли три ворони. Сіли вони на дубі коло тої керниці і говорять. Одна каже: «Щоб украсти в змія грушку, треба йти опівночі. Він тоді спить на порозі і не бачить». А друга каже: «Була в царя одна дочка, і вкрав її другий цар. Як визволить хто царівну, то цар за того й віддасть її». А третя каже: «Дуже важко взяти дівчину від того царя, бо в нього варта день і ніч стоїть коло воріт».
Вчув це хлопець і пішов до того царя, що вкрав дівчину. Прийшов туди і крикнув до шаблі: «Шабля, рубай варту!» І шабля порубала всіх. Цар побачив це і післав туди армію. А шабля рубає. Цар дає армію за армією, а шабля рубає. Побачив цар, що погане діло. Що робити? А хлопець крикнув: «Шабля, рубай царя!» І зарубала шабля царя.
Зайшов хлопець до тої дівчини і питає:
— Як ти потрапила сюди?
— Украв мене лихий цар від тата, забрав сюди, і роблю я в нього кухаркою, варю, — каже, — йому їсти.
— А хто в цього царя був кучером? — питає хлопець.
— Циган.
І сказав він циганові:
— Запрягай коні, бери цю дівчину і вези її до тата. Як не завезеш, куди треба, то знайду тебе, де б не був.
Царівна й каже:
— Іди зі мною до тата. Тато дасть мене за тебе, і будемо жити.
— Не маю як іти, бо в мене мама слаба. Вилікую маму, а тоді й прийду до тебе.
— Коли так, то на тобі фотокартку на пам’ять. Обмінялися вони фотокартками, і повіз її циган додому. Прийшов хлопець за грушками, а змій якраз спить. Зірвав він три грушки і пішов.
Приніс син матері грушки, вона їх з’їла та й каже:
— Трохи легше мені стало, синку. А розбійник каже їй:
— Я дам тобі мотуз і спробуємо його силу. Зв’яжи йому руки і побачимо, чи він перерве той мотуз.
Вона й каже:
— Синку, ти такий сильний. Ану, давай я зв’яжу тобі цим мотузом руки. Чи годен ти його перервати?
Він дав руки. Мати зв’язала їх товстим мотузом, а син каже:
— Мамо, це іграшки. Нема нічого такого, чого б я не міг розірвати, — та й махнув руками і урвав той мотуз, каже: — Нема на світі такого, щоб мене побідив. Уся моя сила — в сорочці. Мати розказала це розбійникові, а той говорить:
— Ти грій йому купання. Він буде купатися, а я вскочу до хати, вдягну його сорочку, і тоді ми зробимо з ним, що схочемо.
Мати й каже:
— Скупайся, синку.
Як він вліз у купання, розбійник зайшов і взяв його сорочку. Та вдягнув її і говорить до матері:
— Що будемо з ним робити? Вб’єм його, чи як?
— Не треба вбивати, — каже мати. — Давай лучче запарим йому очі.
Так вони й зробили. Нагріли окропу, випекли хлопцеві очі і відпустили. «Іди, куди хочеш».
Іде він без очей, та й не бачить, куди йде. І дійшов до пустої керниці. Упав він у ту керницю й не може вибратися. І сидів він там три дні. А недалеко тої керниці лісоруби рубали ліс і захотіли пити. Один каже:
— Там колись була керниця. Ходімо туди.
Прийшли лісоруби, спускають відро у керницю, а він схопився за відро. Вони тягнуть — не годні витягти. А він кричить:
— Рятуйте, люди добрі! Я без очей. Упав сюди і вже три дні тут сиджу.
Витягли його лісоруби та й питають:
— Як же це ти без очей лишився? І як потрапив сюди? А він усе, як було, розповів їм, і про те, як врятував дочку царя.
— У мене, — каже, — й фотокартка від неї є. Лісоруби дали про це знати до царя, і цар наказав привести хлопця.
Привели сліпого до царя. Подивився цар на фотокартку — правильно, його дочка. А царівна каже:
— Його фотокартка у мене є.
Взяли, подивилися — правильно, він! І хоч хлопець без очей, вирішила дівчина йти за нього. І старий не суперечив. «Він тебе врятував, касувати слово не можна». Та й поженилися вони.
Живуть вони собі. А тут мала бути парада. Жінка взяла сліпого під руку і повела на параду. Там було багато різного народу. Одна циганка побачила, що він у царській одежі, і питає, хто він. А коли дізналася, що йому випалили очі, каже:
— Простеліть увечері брезент, і як упаде на нього роса, то три рази вмийтеся тою росою та й будете бачити.
Так вони й зробили. Помив він три рази очі росою і почав бачити. І подумав: «Піду я до мами, побачу, як вона живе». І каже жінці:
— Я піду до мами.
— Іди.
Ішов він дорогою і зустрівся з дідом-прошаком. Та й каже дідові:
— Дідусю, давайте поміняємось одежею, — дід бачить, що одежа царська, і боїться, а він каже: — Не бійтеся, дідусю, міняймося.
— Але тоді ти зробишся такий старий, як я, а я такий молодий, як ти.
— Добре, — каже він.
— А як схочеш знову стати молодим, — говорить дід, — то приходь на це саме місце і ми поміняємося одежею.
Помінялися вони одежею, і зробився з хлопця старий дід. Пішов він далі. По дорозі зробив собі сопілку.
Прийшов він туди, де жила мати, сів під дубом і почав грати на сопілці. Розбійник вчув це, пішов у ліс і знайшов діда.
— Дідусю, — каже, — ходімо до мене та пограєш. І жінка послухає.
Він погодився. Як зайшов до них у хату, як заграв! Аж затанцювали вони обоє. Розбійник каже:
— Дідусю, ти будеш ночувати у нас.
— Яку вас, то й у вас. Я, — каже, — чоловік бідний, ночую, де приймуть.
Постелили вони дідові, і дід ліг. Та й самі лягають. А дід дивиться, де буде розбійник сорочку класти. Бачить, той скинув сорочку і поклав собі під подушку.
Лягли вони і заснули. А він встав, тихенько взяв сорочку з-під подушки та й одягнув. Тоді взяв зі стіни свою шаблю й рушницю і будить їх: «Ану, вставайте!» Вони встали і забачили, що попалися. А хлопець підняв шаблю і зарубав розбійника. А матір замкнув у кімнаті і каже: «За те, мамо, що ти мені очі випекла, живи у цій кімнаті, скільки днів маєш».
І пішов він на те місце, де з дідом помінявся одежею. І як помінялися вони знову, зробився він молодий, як був.
А коли старий цар умер, то він став царем і царював довгий час.