В єдного чоловіка була дуже лиха жона. Гойкала на нього, вівкала, все їй було щось недобре. Чоловік терпів, терпів, а потому думає собі: «Піду я до дохтора, він мене щось порадить або дасть якісь ліки.» Дохтор вислухав чоловіка, много не думав — та як трісне йому дві поза вуха:
— Би-сте знали, такі треба вашій жоні ліки.
— Добре.
Одклонився чоловік од дохтора та пішов додому.
Чоловік приходить, а жона вже на нього гойкає. Кричить, як шалена. Тоді чоловік поплював у руки та як трісне їй єдну поза вуха! А потому хотів іще єдну, але вона напудилася й втікла. І він їй не встиг дати другу.
На другий день чоловік приходить до дохтора та й каже:
— Пане дохтор, дуже файні-сте мені ліки дали, дуже вам красно дякую, лем же доста було мені єдної поза вуха, бо жона напудилася та втікла й вже теперки не гойкає. Я за єдну вам плачу, а другу вам вертаю назад.
І вернув дохторови єдну поза вуха.