Їхав чоловік дорогою та й загубив гарбуз. Лежить вій проти вітру та й гуде. Аж тут біжить лисичка.
— Бач, — каже, — реве, хоче злякати! От я тебе утоплю!
Ухопила його за мотузочку, почепила на шию і подалась до річки. Стала гарбуза топити, а той набирається води та булькотить.
— Бач, — каже, — ще й проситься! І не просись, бо не пущу!
От як гарбуз вже набрався, то й лисичку тягне у воду.
— Бач який, — каже. — То просився, а це шуткує. Пусти-бо!
Насилу вона вирвалась. Біжить далі, аж лежить на дорозі скрипка й на вітрі гуде потихеньку.
— Бач, — каже лисичка, — ангельський голосочок, так чортова думка.
Та й обминає її. Біжить далі, а там хтось капкани розставив.
— Бач,— каже,— які хитрощі-мудрощі! Хіба вже на їх і сісти не можна?
Тільки сіла, а капкан її за хвіст і схопив.
— Бач яке, — каже, — ще й держить.
Аж ось до тих капканів і хазяїн іде.
— Дивись, ще, може, і бити буде!
А той чоловік узяв її та й забрав з собою.