Жили собі лисичка та ведмідь. І от одного разу вирішили вони піти в поле, копати бараболю. На обід взяли з собою гладущик з медом та паляницю і пішли на обід.
Копають, копають. Копають, копають, аж тут лисичка зморилася і каже ведмедю:
— Чуєш, мене кличе кума.
Сказала це і пішла. А сама підійшла до торбинки з’їла кусочок паляниці, полизала меду, а потім знову прийшла і копає.
Копають, копають, і лисичка знов каже до ведмедя:
— Ой, ти чуєш, мене сестричка кличе.
Сказала і побігла. Сама з торбинки достала паляницю, відламала кусочок, полизала меду з глечика, і знов прийшла і дальше копає. Копають, копають а лисиця знов каже ведмедю:
— Чуєш, чуєш, мене знов подруга кличе.
І побігла. Сама достала останній кусок паляниці, долизала мед і прийшла до ведмедя. Ведмідь не звертає на неї уваги і навіть не думає, що вона все з’їла, а робить дальше. От він вже втомився і каже до лисиці:
— Ходи пообідаєм!
Лисиця тихо відказує:
— Ну ходи.
Приходять вони до торбинки. Ведмідь розкрив, подивився, аж там нічо нема. Він до лисиці, а вона давай все на куму, тоді на подругу. Тоді ведмідь так оскаженів, що взяв палицю і давай бігти за лисичкою. Вона забігла аж у нору. Ведмідь запхав палку у нору і подумав, що схопив нею лисицю, а насправді він зачепив за корінці, а лисичка побачила це і давай кричати:
— Ой, ведмедику-братику, не тягни, бо ти мене піймав за ногу.
Тоді ведмідь перевернув палку і знов зачепив за корінці. А лисиця кричить:
— Ой, ведмедику-братику, відпусти, ти мене злапав за хвостика.
Ведмідь подумав, що він провчив лисицю, але насправді це не так, він не зміг її достати і провчити.
Тоді він покричав, покричав, кинув палку до землі і сказав, що більше ніколи з такими брехунами, як лисиця не буде дружити.