Побачила якось на узліссі лисиця сіру куріпку та й питає: «Скажи, куріпонько, як це ти примудряєшся вдень спати?»
— А так. Сховаю голівку під крильце та й сплю. Ось подивися! Сховала куріпка голівку під крильце. А лисиці тільки того й треба.
Стрибнула вона до куріпки, вхопила її за крильце та й помчала геть. Коли лисиця пробігала понад річкою, побачили її пралі й загукали:
— Ви гляньте! Ви тільки гляньте! Лисиця тягне куріпку!
— Що воно за нахаби тут живуть! І не соромно їм пхати носа в чужі справи? — тихенько сказала куріпка.
«Справді, хіба це їх обходить?» — подумала лисиця, і закортіло їй вилаяти праль. Розціпила вона зуби. Та не встигла слова мовити — куріпка шусть у неї з пащі! Злетіла вгору і на дубовій гілці вмостилася.
— Гай-гай! Ніколи не слід базікати на вітер! — промовила лисиця
Усміхнулася куріпка та й відказує:
— Правду кажеш, лисичко! А вже спати лягати раніше пори — і поготів!