Жили-були у лісі заєць і лисиця. У зайчика була хатка луб’яна, а у лисиці — льодяна. Прийшла весна. Хатка у лисиці розтанула, а в зайчика стояла ціла. Попросилась лисиця погрітися до зайця і вигнала його. Сів заєць під кущем та й плаче. Мимо куща проходив вовк. Побачив зайця і питає:
— Зайчику, ти чого це плачеш?
— А як же мені не плакати? Була у мене хатка луб’яна, а у лисиці — льодяна. Прийшла весна, її хата і розтанула. Попросилась вона погрітися та мене із моєї хатки вигнала.
— Не плач, зайчику! Ходімо я її вижену.
Пришли заєць із вовком до хатки. Вовк як закричить:
Я вовк, у ступі усе товк.
Як у хатку заплигну,
Тебе, лисице, у ступі затовчу!
А лисиця йому відповідає:
Як вискочу, як вистрибну,
Полетить із тебе клоччя по закавулочках.
Злякався вовк та й утік. Сидить зайчик і знову плаче. Аж ось іде ведмідь.
— Зайчику, чого це ти плачеш? — питає.
— Як же мені не плакати? Була у мене хатка луб’яна, а в лисиці — льодяна. Прийшла весна, її хатка і розтанула. Попросилась вона погрітися. Зайшла у мою хатку і вигнала мене.
— Не плач, зайчику! Пішли, я її вижену.
Прийшли до хатки. Ведмідь як зареве:
Я Ведмідь, лахматими лапами тупочу,
Тебе, лиско, затопчу!
Виходь із хати геть!
А лисиця йому відповідає:
Як вискочу, як вистрибну,
Полетить із тебе клоччя по закавулочках!
Ведмідь злякався і дременув у ліс. Заєць знову вернувся під кущ, сів і гірко заплакав. Мимо куща проходив півник — золотий гребінець. Побачив зайця і питає:
— Зайчику, ти чого це плачеш?
— Як же мені не плакати? Була у мене хатка луб’яна, а у лисиці — льодяна. Прийшла весна, її хатка і розтанула. Попросилась вона погрітися. Зайшла у мою хатку і вигнала мене.
— Не плач, зайчику! Пішли зі мною, я її вижену!
— Ні, не виженеш, — каже заєць. — Вовк гнав — не вигнав, ведмідь гнав — не вигнав, а ти, півнику, і поготів не виженеш.
— Вовк і ведмідь не вигнали, а я вижену.
Прийшли заєць із півником до хатки, а півник як закукурікає:
Ку-ку-рі-ку! Я півник-золотий гребінець!
Шпорами стучу,
Тебе, лиско, косою засічу!
Пішла геть!
А Лисиця йому відповідає:
Як вискочу, як вистрибну,
Полетить із тебе клоччя по закавулочках!
А півник шпорами у двері постукав, і як закричить:
Ку-ку-рі-ку! Я півник-золотий гребінець!
Шпорами стучу,
Тебе, лиско, косою засічу!
Пішла геть!
Лисиця злякалася, у вікно вистрибнула, тільки її і бачили.
А зайчик із півником зостались у хатці. Стали вони жити-поживати та добра наживати.