Жили собі дід та баба. І не було у них дітей. Та от перед постом наварила а макітру вареників із сиром. Вони їли-їли, а у макітрі вареників все було й було. Вечір уже заходить, а вони так понаїдалися, трохи не репають. Дід каже:
— Треба ж з’їсти ці вареники, бо завтра піст.
Баба їсть-їсть, бо треба ж з’їсти. Аж ось дід каже:
— Бабо, в тебе вареник з горла виглядає!
А баба йому:
— На себе дивись, зараз випаде.