У жінки було троє дітей. Старші доньки, які жили в місті, і менший син, з яким вона жила. Невістка наготовить їсти, поставить на стіл: хочете їжте, хочете — ні.
Одного разу приїхали до неї дві старші доньки, і їм не сподобалось, що невістка не ухажує за їхньою матір’ю. І сказали:
— Мамо, хіба можна так жить? Їдьте до нас!
Поїхала жити до старшої доньки. Живе вона день, два, тиждень. Одного разу донька каже:
— Мамо, коли ви будете сидіти за столом і побачите, що я моргаю, знайте, що треба вставати. Бо моєму чоловікові не подобається, що ви довго сидите за столом.
Ранком сідають до столу, а донька вже моргає. Вона ще не вспіла сісти і встала вже. Пожила так декілька днів, поїхала до середущої сестри.
Живе вона тиждень, а потім їй дочка каже:
— Мамо, якщо я буду штовхати, знайте, що треба вставати. Бо моєму чоловікові не подобається, що ви довго сидите за столом.
Ранком сідають до столу, а донька вже під столом ногою штовхає. Вона на ранок встала, зібралася та й поїхала до свого села. Йде додому балкою, бо від людей соромно. Йде та співає:
Була я і в моргушечки,
Була я і в штовхушечки.
Їду до сина, сукин-сина,
Їсти з черепушечки.
Почула я це від своєї бабусі, а та од мами своєї.