Жив дід з бабою. Помітив він, що його баба завела собі полюбовника. Ось одного разу пішов він у ліс і знайшов там дупло. Придумав тоді він сказати жінці, що знайшов дупло, а в ньому угодника Миколу Дуплинського.
Приходить додому й говорить:
— Ой, жінко, жінко, я в лісі бачив чудо! Знайшов дупло, а в ньому сидить Микола Дуплинський. Що у нього попросити, то й дасть. Тільки молитися йому треба.
Тут баба і заспішила до лісу, а дід — другою, коротшою дорогою. Прийшов
швидше за неї і заліз в дупло. Ось баба прийшла, стала навколішки перед деревом і молиться:
1Порівняйте з казкою «Царський син і змій» (книга 10, казка 20, ст.ст. 55-57).(М. Зінчук).
— Батюшка Микола Дуплинський, умертви мого мужа або осліпи.
А з дупла чує:
— Умертвити, не умертвлю, а осліплю. Ти ось що зроби. Навари каші з маслом, він буде їсти і скаже: «Щось я, жінко, погано бачу». То ти йому ще масла полий.
Пішла вона додому одною дорогою, а він — другою. Приходить баба, а дід уже на печі лежить. Швидко баба доброї каші наварила, у чашку насипала, маслом полила й подала діду. Той їв, їв, а тоді каже:
— Щось я, жінко, погано бачу.
А вона забігалася та все масла в чашку підливає. Дід виїв усю кашу та як закричить:
— Ой, жінко, я нічого не бачу!
Умостила баба його на печі, а сама пішла свого друга припрошувати. За стіл його посадила, каші йому насипала. До масла, а макітра — пуста. Баба й говорить своєму другу:
— Підожди, я за маслом збігаю, кашу без масла не їж.
Тільки баба з хати вибігла, а дід з печі зліз, полінцем того по голові угрів, а в рот каші напхав. Прибігла баба з маслом, бачить, а її друг мертвий. Вона й каже:
— Я ж тобі казала, щоб ти кашу без масла не їв. От і подавився.