Жив собі багатий пан і надумався на бідній дівчині одружитися. Поїхали
сватати. Питають у дівчини:
— До чого коня прив’язати?
— Хоч до зими, хоч до літа.
Увійшли до хати, свекор говорить:
— Щоб ти завтра прийшла до мене в гості. І щоб йшла, не йшла, і їхала, не їхала. І подарунок принесла і не принесла.
На другий день дівчина приїхала на соняшнику, а в руках принесла горобця і зайця. Свекор натравив на неї собак. Дівка пустила зайця, то вони побігли за зайцем. А сама тим часом увійшла до хати. Коли віддавала свекру горобця в подарунок, то випустила його. Нічого не залишилося свекру, як взяти ту дівчину за невістку.
До неї приходили люди поради питати. Були ці люди і багаті, і бідні. Та найбільше вона допомагала бідним. Розгніваний чоловік розсердився на свою розумну дружинy:
— Забери те, що тобі наймиліше і йди від мене.
Настала ніч. Багатий заснув, сниться йому сон, що біля будинку стоїть бричка, запряжена найліпшими конями. А на бричці він на подушках лежить. Проснувся у старенькому будинку і ліжко, і стіл, і всі речі — мужицькі. Біля нього дружина.
— Де я?- питає багач.
— Я забрала, як ти й сказав те, що мені наймиліше.
Зрозумів тоді багач, яка в нього любляча дружина. Залишився з нею і стали вони жити-поживати, добра наживати.