Давним-давно жив у столиці один сват. Цілими днями підшукував пару для нежонатих чоловіків і незаміжніх жінок.
Одного разу він просватав п’ятнадцятирічну дівчину за тридцятип’ятирічного чоловіка, приховавши його вік. Але батьки нареченої невдовзі дізналися, що наречений – старий кавалер.
– Ми нізащо не віддамо дочку за нього заміж: між нареченим й нареченою двадцять років різниці, – сказали вони.
Що міг вдіяти сват? Він вирішив поскаржитися судді. Суддя викликав обидві сторони й запитав батьків дівчини:
– Ви дали слово, чому ж тепер відмовляєтеся?
– Сват обдурив нас: наречений на двадцять років старше нареченої, тому ми не згодні. Ми б віддали її, якби він був хоча б тільки вдвічі старшим за неї .
– Нехай буде, як ви хочете. Віддайте йому свою дочку через п’ять років. Наречений зобов’язаний цей час чекати. Тоді йому буде сорок, а їй – двадцять, і наречений буде старше нареченої саме вдвічі.
Так вирішив суддя, і обидві сторони з вибаченнями вийшли. Воістину мудре рішення!