Сидить музикант на подвір’ї, перед своїм домом на пни, і грає в трембіту. А Смерть іде й каже:
— Яку ж ти славу по собі лишиш, як ти нікого не навчив грати? Ніхто тебе не згадає, як ти помреш. Ні дитини ти не маєш, ні скотини. Ніхто за тобою не заплаче.
Як узяв він трембіту, як заграв, як затрубив! Збіглися люди, ціле подвір’я. Молодь, дівчата. Плачуть:
— Таточку наш, батечку наш, хто нам буде так грати, хто нас буде так веселити, як тебе Смерть забере?!
Узяли вони Смерть у танець. Він грав, а вони танцювали. Смерть так ся змучила! І сказала, що й за десять років за ним не прийде.