Жили в одному місті два брати-близнюки. Одного звали Ніко, другого Живко. Вони ніколи і ні в чому не були між собою у згоді, кожен вважав, що він старший і розумніший. Якщо вони купували що з одягу, то неодмінно все однакове, або ж кидали жереб, кому що носити. От якось на Різдво купив Живко на базарі дві шапки. Ніко одна шапка здалася гарнішою, і став він забирати її, а Живко не дає. Сперечалися вони, сперечалися, потім схопили один одного за горло, — ось-ось справа до ножів дійде. Підбіг батько, узяв собі ту шапку, що була гіршою для себе, а ту, що здавалась кращою, наказав братам носити по черзі.
— А хто з нас перший одягне її на Різдво? — спитав Живко.
— До полудня Живко, після полудня Ніко, а другого дня до полудня Ніко, а після полудня — Живко, і так до тих пір, поки не зносите шапку.
Ні той, ні другий брат не погодилися і спитали батька:
— Скажи нам, хто з нас двох першим на світ з’явився?
— Я не знаю, — відповів батько, — не я вас народжував. Чому не спитали маму, доки жива була?
Живко схопив шапку – та за пазуху, Ніко хап її – та до себе. Тягнули вони, тягнули шапку і розірвали її надвоє. Сидять брати, бідькаються:
— Не ми, а матінка наша у цьому винна – чому не сказала, хто перший народився.