Поштар возив пошту і потеряв велику суму грошей, двадцять тисяч. З того горя він пішов до панського ставу і скочив у воду, щоб утопитися. А в той час над’їхав пан. Він побачив чоловіка у воді і каже своєму їздовому: — Витягни з води чоловіка. Треба врятувати його. Їздовий скочив у воду і витягнув потопаючого чоловіка. Виляли з него воду, а він і каже:
— Нащо ви мене витягли з води?
— Чого так говориш? — спитав пан.
— Бо в мене таке велике горе, що вже не можу на світі жити.
— Розкажи, в чім діло, може, я тобі поможу.
І поштар розказав, що він потеряв велику суму.
— …Прийдеться мені на каторгу йти. То я рішив покінчити із своїм життям.
Пан сказав:
— Як це правда, то я тобі допоможу. Я тобі цю суму дам. Поштар почав цілувати панови руки й ноги і сказав:
— Не зробиш, як хочеш, а як бог дасть.
Пан якраз закурював. Слова поштаря йому сподобалися і він записав їх на коробочці з сірниками. І дав йому пан грошей, стілко, скілко він загубив.
А той пан дуже погано жив із своєю жінкою. І жінка рішила вбити його. Дала вона тисячу рублів парикмахеру і сказала:
— Як будеш його брити, то заріж.
Пішов пан бритися. Парикмахер брив, брив його і став гострити бритву, щоб зарізати. А пан перекурював і прочитав уголос на сірниковій коробочці слова: «Не зробиш, як хочеш, а як бог дасть». Парикмахер то вчув і подумав: «Пан знає, що я його маю рубати». Та й каже:
— Ви думали, пане, що я вас хочу зарізати? Ви, видко, хотіли мене випробувати та сказали, щоби паня дала мені тисячу рублів. І щоб я вас зарізав.
І віддав парикмахер панови ту тисячу рублів. Пан зрозумів, у чім діло, приніс ту тисячу рублів додому, дав жінці і сказав:
— Оце ціна крові. Так Іуда продав Христа за тридцять срібняків. Я не хочу марати рук, але забирайся, щоб я тебе не видів.
І вона забралася.