Хата бабусі стоїть на горбочку, з якого добре видно красу подільських краєвидів. В низу тече Південний Буг і плавні з очеретами розкинулись. Повіє вітерець — тільки чути: «шу-шу-шу».Це влітку, а до зими очерет висихає, і тоді його часто підпалюють.
Та є у плавнях місце, де, як розповідала бабуся, очерет займається сам. То горить Даринчина свічечка. Очерет займається на тому місці, куди вода занесла тіло старого рибалки. Він мав одну-єдину донечку-красуню, Даринку, яку дуже любив. Даринку забрали із собою турки, а старий батько з горя втопився.
Через багато років дівчина втекла з полону і дісталася до рідної землі.
Почувши страшну звістку, вона збожеволіла. Взимку вона бігала крижаною річкою, тужила, гукала тата. З глибини почула голос батька, присіла, запалила свічечку своїм пекучим диханням. Лід від свічечки і сліз розтопився і Даринка пішла під воду до батька. Але свічечка, кажуть, залишилася, і кожен рік перед Водохрещем в цьому місці займається очерет.