Жили собі дід та баба. Зробили вони якось наливку, настояли як слід, а вишні за хату висипали. Побачив їх півень, поклював і — готовий… Ліг і лапки вгору.
Побачила півня бабуся, руками сплеснула:
— Такий півник був. І на тобі — здох! Не пропадать же добру. Обскубу хоч пір’ячко.
Обскубла пір’я, а півня за пліт викинула.
Очуняв півень голий-голісінький. А сусідський питає його:
— Петю, що з тобою?
— Ехе-хе, і не кажи… Нализався оце. А вони, кляті, п’яного роздягли.