Була собі неслухняна жінка. І мав чоловік з нею велику мороку. А він її поважав і трохи любив. Каже їй так:
— Жіночко, чому ти так мене не слухаєш? Я тебе так поважаю, а ти все мені наперекір та наперекір. А вона йому:
— Ти знаєш що? Я тобі раз кажу, що ти не є в мене чоловік, а ти вошобейник.
— Та який я в тебе, — каже, — вошобейник?
— Вошобейник.
— Жінко, я тобі говорю, що покараю тебе. Відступися від цего слова, не називай мене вошобейником.
— Ти є вошобейник.
А до неї залицявся сусіда, вона й хотіла чоловіка від себе від’їсти, щоб з тим сусідом любилася. Він її просить:
— Жінко, будеме жити, але не називай мене такими словами поганими.
— Ти є вошобейник.
Думає він собі: «Що мені з нею робити? Який їй дати страх?» Та й каже:
— Знаєш що, жінко? Я тебе втоплю.
— Втопи. Але ти є вошобейник.
Він думав, що дасть їй пострах. Взяв і веде. Привів її до води та й каже:
— Жінко, я тя прошу, відступися від того слова, не говори так, бо, — каже, — вже й люди знають, що ти мене називаєш вошобейником.
— Вошобейник!
Завів її у воду по коліна і каже:
— Знаєш що, жінко! Я тебе прошу раз, скажи мені слово, що ти більше не будеш такого говорити, бо втоплю тебе.
— Та ні. Ти є вошобейник.
— Ну що мені з тобою робити?! Я ж тебе поважаю. Ну що мені з тобою робити?!
І веде її далі у воду. Вода же їй попід пахи.
— Повідж мені, жінко, який я є.
— Ти є вошобейник.
Він уже набрався злости.
— Я тебе втоплю!
— Ти є вошобейник.
— Ну дивись, я тебе…
І завів її у воду по шию.
— …втоплю!
— Ти є вошобейник.
А він бух її у воду! І пішла вона на дно. Але ще показалася раз і таки показала на пальцях, що він точно вошобейник.