Жила на великій сосні сім’я білок: тато, мама, синочок і донечка. Все б нічого, але синок, якого звали Малюк, був дуже неслухняний. Батьки часто його сварили, а він робив так, як йому заманеться.
Одного разу мама і тато білченят пішли в гості до своїх друзів. Вдома залишилися непослушний Малюк і його сестричка. Батьки наказали:
— Наглядай за сестричкою, щоб не випала з дупла.
Та Малюк швидко забув про наказ батьків. Невідомі далі приваблювали його. І він подався з дому, залишивши маленьку Лізу (саме так звали сестричку) саму.
Радість охоплювала його груди: він вільний до вечора, може гуляти, де заманеться. Малюк стрибав з гілки на гілку, з дерева на дерево. І не помітив, як опинився в чужому лісі. А тут і сонечко почало сідати. Малюк оглянувся — навколо все чуже. І він вперше злякався, почав голосно плакати. Поруч пролітала Сорока-білобока. Почувши ридання, сіла на гілку, побачила білченя і запитала:
— Чого ти плачеш? Хто тобі заподіяв зло?
— Я…я…я…заблукав…
Сороці стало жаль його, тож наказала сидіти тут і чекати. А сама знялась з гілки і полетіла. Довелося трохи покружляти над лісом, поки не почула:
— А-у, Малюк, відгукнися! Це твої батьки! Ми йдемо тебе шукати.
Тоді вона сіла на гілку і розповіла турботливим батькам, де бачила їхнього сина. Як же зрадів Малюк, коли побачив тата і маму. Кинувся їх обіймати і пообіцяв більше не йти без їх дозволу з дому.
Пролітаючи над їхньою сосною, Сорока бачила, як двоє маленьких білченят гралися та гризли горіхи.