Одного разу маленький хлопчик не послухав своїх батьків, пішов гратися до лісу і заблудив.
Зима. Холодно. Хлопчик замерз і зголоднів. Йде лісом і бачить у снігу якийсь отвір. То був барліг ведмедя. Заліз він до ведмедика, притулився та й заснув.
Прокинувся, а їсти хочеться, хоч плач. Дивиться, ведмедик лапу смокче. Взяв і він свою руку та й почав смоктати. А їсти все одно хочеться.
Виліз із барлогу та й побачив на дереві дві білочки, які щось їли. А під деревом валялися шкаралупи від горіхів. Посмоктав хлопчик ту шкаралупу, але не наївся. Пожаліли білочки хлопчика і скинули йому горішок.
З’їв хлопчик той горішок, але не наївся. Йде лісом та й плаче. Коли чує, аж хтось у лісі гукає:
— У-гу, у-гу!
Пішов хлопчик на той звук і вийшов на галявину. А далі він дорогу уже знав. Зрадів малий і побіг додому.
Відтоді хлопчик ніколи не тікав з дому і слухав своїх батьків.