В єдного господаря було штири курки, а п’ятий когут. Так тоті кури щоранку когут рахує. І так він їх любить, же де єдно зеренце найде, кличе їх; та й всі закличе, а сам з’їсть. Та й тоті кури на него відказують, але він ся не противить, бо єго така натура. Аж тут в однім разі ґазда всипав їсти їм, та й надбігає лис. Вони тото уже доїдали. Когут постеріг; а він каже: «Може би-с мені одну дав жінку?» — «Ой, я не дам». — «Та чому не даш?» — «Бо мене ґазда буде питати. Він прецінь мене годує, то я маю свої, значить, порядки провадити».
Той бо ся не дивить на тото, а до курки ся присуває. Когут скричав, а пес згавкав, ґазда вибіг з хати, напудили лиса. А коли ж собі лис вподобав, бо то файні курки. Так він собі думає: «Я зайду вночі, коли ти такий мудрий, що тепер не даєш».
І так у вечір він приходить. Недалеко тої хати була купа гною. Скочив він на гній, з гною на хату і спосіб дібрав вилізти. Зачав він дерти стріху.
Пес зачув, згавкав і напудив лиса. І так він щовечора ходив; але пес був добрий, що добре єго чув. І такий злосний лис став, що когут єму одної курки не дав, так він собі завзявся, що каже: «Я штири озьму».
І єдного разу він прийшов. А пес був запертий в хаті. Він продрав стріху, вліз на банта, узяв собі штири курки. Когут скричав, він ся сквапив та й з бантини впав з усіма з курками. Що мав тікати у стріху — діра високо, а він ся замилив та й впав до сіней.
Повибігали з хати з буками. Лис скаче по стінах, лишив курки, уже би й сам хотів втечи. Але б’ють і дихати не дають. І так убили у смерть. І облупили лиса, шкіру спродали, курки поскубали вже неживі і м’ясо з’їли самі.