Один дідо носив міхом білу глину для біління хат. Іде він з міхом, а при дорозі стоїть чоловік у бороді, у волоссі довгім. Придивився він до того чоловіка, а то був бог. Він питає діда:
— Що би ти хотів, діду? Каже дідо:
— Коби то кінь був та й візок, щоби я не ніс цю глину на плечах. Іде дідо з глиною далі, дивиться — пасе коник, та й візок малий стоїть. Так ся дідо зрадував. Поклав глину на візок, впряг коня та й поїхав. Їде він, дивиться — стоїть знов той чоловік у бороді і волоссю довгім. Вклонився дідо тому чоловікови, а той питає:
— Добре тобі, діду?
— Добре.
— А що би ти ще хотів, аби тобі ліпше було?
— Хотів би-м бути попом.
Їде він далі. Просто церкви плачуть люди — умер піп і треба попа.
— Ти би не був, чоловіче, попом?
— Та буду, — каже.
— Як будеш, то вже перебирай роботу.
І приймили його на парафію. Ідуть жінки сповідатися, несуть пара-стати, несуть гроші. Все, що треба, в него є. І гроші, і честь є. Їхав він когось сповідати, і стрічає його знов чоловік з бородою.
— Що, — каже, — добре тобі?
— Добре, — каже дідо.
— А що би ти хотів, аби тобі ліпше було?
— Я би ще хотів бути владикою.
І сталося так, що приймили його на ту диєцезію і він став владикою.
Вже до него приходять попи, на колінах ідуть до него, цілують його в перстень. Він уже як король межи попами.
їхав він одного разу на контролю по парафіях, і стрічає його той чоловік з бородою знов. Пізнав владика діда, вклонився йому.
— Добре тобі? — питає його дідо. Каже він:
— Добре.
— А що би ти хотів, аби тобі ліпше було?
— Та хотів би ще бути Папою Римським.
— Буде так, як хочеш, — каже той чоловік.
І запросили всіх владик на собор, і впала така рада, і видвигнули цего владику на Папу Римського. Уже він на цілий світ владика над усіма владиками, над усіма попами. І їздить він уже не парою коней, а повозом, і штири пари коней в нім.
І стрічає його одного разу той чоловік з бородою.
— А що, — каже, — чоловіче, добре тобі?
— Так добре, що добре.
— А що би ти хотів, щоби тобі було ще ліпше?
— Та ще би-м, — каже, — хотів бути богом. А бог тоді сказав так:
— Як хоч бути божком, то носи глину мішком.
Та й зникло все — і добро, і повага, і слава. Лиш мішок у него лишився з глиною, і більше нічого.