Ішов якось молодий хлопець з міста. У місті він провідував старшого брата. Всі гроші, які були, вони удвох на радощах прогуляли. І довелося хлопцю без грошей повертатися в рідне село.
Думаєте, добре без нічого по дорозі йти? Як би не так! Порожній живіт тягти важче, ніж повний мішок.
Додому ще цілий день дороги, і вирішив хлопець у чужому селі затриматися, роботи пошукати, щоб хоч на обід грошенят роздобути.
Найняв його коваль і каже:
— Старший син, що молотобійцем працює, за вугіллям до вугляра поїхав. У молодшого сили мало, він тільки міхи роздмухувати може. Ти помахай поки що молотом, постукай по ковадлі.
З ранку до полудня хлопець молотом бухкав. Руки заніміли, спину ломить, та й живіт зовсім підвело.
«Тяжко, — думає. — Ну та нічого, зате пообідаю добре».
Тут якраз повернувся старший син з возом вугілля. Коваль і каже парубкові:
— Ти мені більше не знадобишся, тепер самі впораємося. Ось тобі три гроші і, йди собі куди йшов.
Хлопець, підкидає на долоні три гроші і сам собі каже:
— Оце заробив, оце пообідав! На три гроші навіть доброго шматка хліба не купиш!
А в цей час жінка коваля з печі горщики та миски витягнула. Гору картоплі у велику миску висипала, зверху смажену свининку поклала.
Побачив це хлопець через відкрите вікно і каже:
— Кому це ви, господине, наготували?
— Та зараз прийде чоловік із двома синами. Треба їх нагодувати.
— То це ти на трьох хлопів, та на себе четверту, так мало наварили? Тут і один ситий не буде.
—Та що ти! — обурилася ковалиха. — Наїдяться та ще й лишиться.
— А я кажу: одному мало! – Наполягає на своєму хлопець. — Хочеш, об заклад поб’ємося, що я один усе миттю з’їм і ще попрошу. Ставлю три гроші.
— Іде! — розпалилася ковалиха.
Зайшов хлопець до хати, сів за стіл і почав ложкою махати не гірше, ніж молотом.
Спершу в мисці їжа спадала, як сніг під весняним сонцем. Потім справа повільніше пішла, а коли вже в мисці стало видно дно, відсунувся наш хлопець від стола. Зітхнув і каже:
— Твоя взяла! Я програв.
І віддав три гроші.
Ковалиха радіє:
— Другим разом знатимеш, як об заклад битися, грошики на вітер кидати!
Пішов хлопець додому, насвистуючи веселу пісеньку. А що коваль жінці сказав, коли прийшов обідати, ми повторювати не будемо. Нема чого таке слухати! .