Летів орел, і летіла сова та й питається орла:
— Де летиш, орле? А орел каже:
— Ой лечу, лечу, бо їсти хочу!
— Но, то вважай, моїх дітей не поїж.
— А які ж твої діти?
— Ті, що найкращі.
Полетів орел до ліса, заглядає по гніздах, а там пташенята такі пєкні, маленькі, одні кращі від других. Що подивиться до гнізда, то не їсть, бо гадається — то сови. Попереглядав усі гнізда, заглядає ще до одного. А там пташенята такі чорні, позадувані. Взяв та й поїв.
Летить назад і знов здибає сову.
— Ну і що, наївся, орле?
— Та наївся.
— А які ти поїв?
— А такі чорні, позадувані.
— А бодай би тебе, то ти мої діти поїв!
— То тре було не казати, що твої найкращі.