Далеко, далеко, між морями, на одному острові жили орел та орлиця. Вчинили собі гніздо, і орлиця висиділа трьох орлят.
Айбо на тому острові часто на них нападали різні звірі й могли малят з’їсти. Зато старі вирішили переселитися на інше місце. Орел полетів і довго не повертався. Потім з’явився і каже:
— Найшов я місце, куди перенесемо наших малят.
— Най буде так, — погоджується орлиця. — Я буду сокотити гніздо, а ти бери малих та неси.
Взяв старий одне орля. Летять, летять, летять. Серед моря звідає маля:
— Сине, видиш, як я з тобою мучуся. Як постаріюся, ци будеш ня годувати?
— Буду, де би ні!
— Неправду кажеш, не будеш! І пустив маля в море.
Вернувся за другим… Летять, летять, летять. Коли були серед моря, зазвідав отець другого:
— Сине, ци на старі дні будеш ня сокотити?
— Буду, чому би ні!
— Неправду кажеш.
Й кинув і це орля в море.
Вернувся за третім. Несе, несе, несе. Коли були серед моря, зазвідав го:
— Сине, правду говори: ци на старі дні будеш ня честувати?
— Няньку, як ви будете старі, у мене уже будуть мої діти, і я буду їх доглядати.
Заплакав старий орел:
— Ти, синку, сказав правду. Так на світі буває…
І переніс старий орел останнє орля на острів. Звили собі гніздо і щасливо жили…
Діти лишаються дітьми, поки малі, а як підростуть, то вже мають свої турботи.