Йшла овечка дорогою і судосилась з вовком.
— Здоров будь, овечка!
— Здоров, вовче! — каже овечка.
— Куди ти, — каже вовк, — ідеш?
— У поле, пастись.
— Я тебе, — каже вовк, — хочу з’їсти.
— Е, — каже овечка, — коли ти хочеш мене з їсти, то піди ж перш та висповідайся.
— Куди ж я, — питає вовк, — пойду сповідаться?
— Я тебе заведу.
Ото овечка повела вовка в западню і каже йому:
— Застроми сюди лапу!
Вовк застромив туди лапу, куди сказала йому овечка, западня — хлоп — і застукнулась.
Сіпався вовк, сіпався — не може ніяк, бідний, вирваться.
Так він стояв, аж поки чоловік не прийшов з дручком уранці та не висповідав того вовка.