Було у батька три сини. Покликав він якось їх до себе та й каже:
— Діти мої, я вже старий. Недовго мені вже віку міряти, тож хочу вам лишити у спадок все, що надбав протягом життя. Не знаю тільки, хто з вас найбільше вартий такого подарунку. Ось вам по торбинці золота. Ідіть у широкий світ та пошукайте своєї долі. Постарайтеся добрим ділом примножити те, що я вам даю, та щиру пошану від людей зажити. А рівно через три роки вертайтеся до рідного обійстя. Тоді я вирішу, хто з вас повівся наймудріше.
Узяли сини кожен свою торбинку, вклонилися батькові і рушили в дорогу. Ідуть день, ідуть другий і дійшли до роздоріжжя.
— Я піду прямо, — сказав старший брат.
— Я поверну праворуч, — сказав середній.
— А мені, — каже найменший, — лишається йти по ліву руку, де й дороги путньої не видно.
Розпрощалися брати і пішли кожен у свій бік. Бреде найменший брат через перелоги, продирається крізь чагарники й дивом дивується. Земля в нього під ногами така родюча, а жодна жива душа її не обробляє. Під вечір прийшов він до глибокої швидкоплинної річки. Ступив на високий берег і бачить, що напроти люди живуть, та так бідно, що й не розказати. Надумав він через річку міст збудувати, щоб люди перебралися на родючі землі.
Як надумав, так і зробив. Та згодом закінчилися в нього гроші і нічим стало майстрам платити. Та він не лишив розпочатого діла і працював самотужки. Одного дня він зустрів химерного дрібнорослого чоловіка, який сказав:
— Ти славно попрацював для загального добра, та собі не надбав нічого. Ось тобі вудочка. Закинь її з моста в річку і витягнеш пагінець молодого дерева. Досить буде стьобнути ним старого діда чи бабу і вони стануть молодими.
Повернувся найменший син до батьківського дому. У кожного брата торбинка грошей обернулася цілим скарбом. А він повернувся з невеликим клуночком за плечима, ніби жебрак з великої дороги.
На честь старших синів батько скликав гостей. Сидять вони, п’ють, старших синів прославляють. Тільки старий батько сидить зажурений.
— Ех, був би я молодим, — каже, — то пустився б у танок молодість згадати.
— Не сумуйте, тату, зараз я вас утішу, — сказав найменший син.
Дістав він пагінець молодого дерева, стьобнув батька і той став молодий та дужий.
— Тепер я знаю, хто з моїх синів поступив наймудріше, — сказав він, — здоров’я, силу і молодість не купиш ні за які гроші. Тому те, що ти, сину надбав, є скарбом над скарбами. Саме тобі я залишу свій спадок.