Прийшов одного разу павук до жука в гості. Жук зустрів його добре і почастував чим міг. Вони довго сиділи і розмовляли, а коли настав вечір і настав час лягати спати, павук сказав:
— Страшно мені ночувати одному, місце незнайоме, чуже. Чи не міг би лягти поблизу?
Жук погодився і влаштувався на нічліг поруч із павуком. Незабаром він уже спав, а павук, як це у павуків прийнято, почав плести павутину. Поступово він обмотав нею гостинного господаря з ніг до голови. На ранок того й видно не стало. Тепер на місці жука лежала грудочка сірого павутиння.
Прокинувшись ранком, жук побачив, що він пов’язаний і перев’язаний міцними нитками павутиння. Він страшенно сполошився і почав кликати на допомогу:
— Ой-ой, допоможи мені, павуче, звільни мене, розпусти цю павутину!
Але павук йому відповів:
— Мені дуже жаль, але це неможливо. Я вмію тільки плести павутину, а розплітати її не вмію.