Давно-давно у бабусі Ганни був онучок Пилипко. Вони жили у маленькій хатинці на краю села. Хлопчик любив ганятися за котом, гойдатися на гойдалці, перекривляти півня та лежати на зеленій траві. Пилипко не хотів допомагати бабусі, бо був ледачим та неслухняним.
Одного разу бабуся взяла серп і пішла в поле жати жито. Хлопчик захотів їсти, а подати не було кому. Тоді встромив носа у мишачу шпарку і став малий як миша. У цей час з печі зліз кіт Васько і, по ледачому потягуючись, собі засунув носа в мишачу дірку. Зелені Васькові очі стали ще більші, коли він побачив маленького, як миша, Пилипка. Це був Пилипко-гном розміром із жменьку. І тому він побіг по мишачій норі, зашпортнувся і впав. Перед ним раптом з’явився бородатий гном на летючій кочерзі і промовив:
— Тепер ти будеш такий як ми, за те, що ти не слухався і не допомагав бабусі!
Гном-Пилипко жалібно плакав і обіцяв стати працелюбним і добрим до всіх живих істот, якщо бородатий гном перетворить його на людину. Гном згодився на його прохання за умови, що той буде допомагати бабусі та піклуватися про неї.
Коли бабуся повернулася з поля, то побачила диво-дивне: горщики помиті на сонці сушаться, полив’яні миски аж виблискують чистотою, води нанесено, а Пилипко дрова рубає. «Що з моїм онучком сталось?» — думає бабуся і серце її радіє.