Жили собі дід та баба. І були в них курочка й півник. Якось пішов півник у ліс по горіхи, а за ним і курочка подалася.
Виліз півник на кущ. ліщини і став горіхи їсти. А курочка під кущем тупцює й просить:
– Півнику, півнику, дай і мені горішка!
Скинув півник одного горіха.
З’їла курочка й знову просить:
– Півнику, півнику, дай і мені горішка!
Набридло півникові по одному горішку кидати. Скинув він цілу гілку та й вибив нею курочці око. Прибігла курочка з плачем додому, скаржиться бабі:
– Бабусю, бабусю, покарай півника за те, що він мені око вибив!
Покликала бабуся півника й ну лаяти:
– Ти навіщо курочці око вибив?
А півник виправдується:
– Я не винен: то ліщина зламалася, а й сам мало не вбився
Пішла бабуся до ліщини і ну її лаяти:
– Ти чого зламалася і мало півника не вбила? Через тебе він курочці око вибив!
Ліщина виправдовується:
– Я не винувата, бабусю, – мене коза погризла.
Покликала бабуся козу і ну її лаяти:
– Козо, козо, ти навіщо ліщину погризла? Ліщина зламалася, півник мало не впав, а курочці гілка око вибила.
Коза виправдується:
– Не лай мене, бабусю, я не винувата. Мене пастух не пасе.
Стала бабуся пастухів лаяти:
– Чому ви кози не пасете? Коза ліщину погризла, ліщина зламалася, півник мало не впав і курочці око вибив.
Пастухи й собі виправдовуються:
– Ми не винні. Як же ми ту козу пасти будемо, коли ми вовка боїмося.
Пішла бабуся до вовка і взялася його лаяти:
– Ти навіщо пастухів лякаєш? Пастухи не напасли кози, коза ліщину погризла, ліщина зламалася, півник мало не впав і курочці око вибив.
А вовк як гляне скоса на бабусю та як завиє:
– Не лайся, бабусю! Знай, що і я живий і мені щось їсти треба!